Н. Гумилев

ДВЕ РОЗЫ

Перед воротами Эдема
Две розы пышно расцвели,
Но роза — страстности эмблема,
А страстность — детище земли.

Одна так нежно розовеет,
Как дева, милым смущена,
Другая, пурпурная, рдеет,
Огнем любви обожжена.

А обе на Пороге Знанья...
Ужель Всевышний так судил
И тайну страстного сгоранья
К небесным тайнам приобщил?!

Афанасий Фет

ГЕОРГИНЫ

Вчера - уж солнце рдело низко -
Средь георгин я шел твоих,
И как живая одалиска
Стояла каждая из них.

Как много пылких или томных,
С наклоном бархатных ресниц,
Веселых, грустных и нескромных
Отвсюду улыбалось лиц!

Казалось, нет конца их грезам
На мягком лоне тишины,-
А нынче утренним морозом
Они стоят опалены.

Но прежним тайным обаяньем
От них повеяло опять,
И над безмолвным увяданьем
Мне как-то совестно роптать.

                                                         Оксана Вишневська- Чорнобривці -

                                                     
Квітів дитинства букет,
Спогадів ніжних тепло,
Знайомої пісні куплет
Нагадує як все було.

Цвіт чорнобривців в саду,
Мама Щаслива й сумна,
З ними до школи іду,
Ось моя юність мина.

Навіть доросла тепер
Цвіт їх чарівний люблю,
Вік анітрохи не стер
 За тим, що минуло, жалю

                                                   Тарас Шевченко – На вгороді коло броду-

                                                 
На вгороді коло броду
Барвінок не сходить.
Чомусь дівчина до броду
По воду не ходить.

На вгороді коло тину
Сохне на тичині
Хміль зелений, не виходить
Дівчина з хатини.

На вгороді коло броду
Верба похилилась.
Зажурилась чорнобрива,
Тяжко зажурилась.

Плаче, плаче та ридає,
Як рибонька б’ється…
А над нею, молодою,
Поганець сміється.

                                                          Галя Мазуренко - Безсмертники -

                                                           

Ой, чути! Чи не чути?

Чи неначе за стіною, тою глухою
І шум, і плач, і гомін?

Чи знати, чи не знати? Чи маємо ми доказ?
Чого розбивсь термометр та й пропав рукопис?

Розсипалась на ліжко ртуть. Її вже не зберуть!

Або не знав, що діяв, той, що йшов на злочин?
І в’язень після «землетрусу» не воскресне
У лічниці, і «діло шите крите і кінці у воду»
І дійсно все, мов проковтнуло совість,

Шусть і змовкло!

Та потім відгукнулись, як рідня

Стійкі, уперті, чесні люди…

І голову безсмертники оточуть
У поета,

І згодом запитає внука у бабусі:
«Скажи, я хочу знати все про Стуса Василя,
Про його твори, про його жорстоку долю!»
А бабця відповість:
«Сказала б я. Та двері мають вуха.

І я боюся тої смерти, щоб від отруї не умерти».

                                                                                 Ніна Воронюк - Ромашка-      

                                                                                 
На ромашці білій про любов питають:
Любить, чи не любить? Пелюстки зривають.
Не скуби ромашку, їй цвісти весною,
Говори з красою вічно мовчазною.

В ромашковім полі жайвори співають,
І росу пахучу ночі сповивають.
Скроплена дощами, вимита водою,
Це світилка чиста в косах молодої.

Від весни до літа і в порі осінній
Нею пахне купіль, нею пахне сіно.
І в морози зимні пелюстки ті самі
Змалював Художник у віконній рамі.

Бог її плекає і вітри голублять,
Як її полюбиш, то й тебе полюблять.
Не скубіть ромашку, не топчіть ногами,
Це любові квітка у зеленім храмі.

                                                               Михайло Стельмах – Мак цвіте-

                                                               
                                                             


Степами турки і татари
На конях мчать, мов чорні хмари,
І згаром дихає земля –
Навкруг пожари, як петля,
Й петлю розкручую ординець:
Він одшукав живий гостинець –
Дівча біжить босоніж в бір.
Її він схопить у ясир,
В прокислу зашморгне сирицю
Й продасть у Кафі з торговиці.
І сльози дівчини, й життя
Проп’є без жалю і пуття.
Бо що йому краса дівоча,
Коса шовкова, ясні очі –
Усе продасть він за дукат,
Бо він торгаш, ординець, так.
Дівча біжить в тяжкім одчаї,
Коса їй плечі устеляє,
А сльози падають у брід,
І кров’ю тягнеться твій слід.